весь Кіровоград - головний інформаційний ресурс регіону весь Кіровоград - головний інформаційний ресурс регіону

Розділ: новини стисло
Дата: 24 листопада 2008 року
Документ знаходиться за адресою:
http://old.kirovograd.net/shortly/2008/11/24/pamjatayemo_pro_pomerlih_ale_zabuvayemo.htm
Пам'ятаємо про померлих, але забуваємо про живих! Голодомор, Великий голод, людомор – так називають події, що відбувались на початку тридцятих років минулого століття на Україні. Кількість померлих відома не точно. Але навіть за різними думками – це мільйони людей. Глибину трагедії через статистику осягнути складно. Вона стає зрозумілою на прикладі реальної людини, долі конкретної сім'ї. Саме через особисті переживання земляків намагались розповісти молоді про голодомор гості й працівники бібліотеки для юнацтва імені Бойченка на вечорі-реквіємі «Із забуття – в безсмертя», - повідомляє "Канал Кіровоград".

За останніх кілька років, а особливо кілька місяців про голод 32-го – 33-го сказано й написано неймовірна кількість матеріалів. Встановлення пам'ятних знаків, різноманітні акції по всій державі й за її межами – все покликано зачепити свідомість нині живущих. Однак, найбільше вражають свідчення очевидців, пронизані емоціями. А ще – документи, листи, пожовклі від часу, але ще й досі кричущі відчаєм, болем. Серед запрошених на захід була й Олена Трибуцька, начальник відділу інформації і використання документів Державного архіву. Вона зачитала присутнім кілька матеріалів. Наприклад, звернення до місцевої влади жительки Добровеличківського району. Жінка оповідає, як заарештували її чоловіка, хоч вони разом усе літо працювали в колгоспі, з хати винесли усі припаси. Дещо вдалось заховати, зізнається вона. Та й буряки, капуста у погребі закінчились. П'ятеро дітей пухнуть з голоду. Мати просить, щоб їх забрали від неї чи якось посприяли харчами. А з подібного листа Анастасії Тернової зрозуміло, що в родині було четверо дітей. Після того, як відібрали хату довелось ночувати просто неба, під дощем. Холодні й голодні чоловік та троє дітей пішли на той світ. Вона ж лишилась поневірятись з малою дитиною «по під тинами», як говорить сама. Просить помочі.

Є й документи, які доводять – селяни опирались як могли. У Знам'янському районі мали місце підпали будинків політичних активістів, вилучались агітаційні листівки. Та сил виявилось замало.

Інші папери свідчать, що не всі ставленики радянської влади не мали душі. У селі Сасівка самогубством закінчив життя дехто Мошинський. Він мав займатись там хлібозаготівлею. Не виконати вказівки зверху чоловік не міг, а змиритись із горем людей не дозволяла совість. Мошинський втопився у криниці.

Олена Трибуцька переконана – можливість знати – це найбільша цінність. І сьогоднішня молодь має нею скористатись.